Біженці та апартиди

Як це працює зараз?

Відповідно до чинного законодавства, особи, які отримали в Україні статус біженця, або статус особи, яка потребує додаткового захисту, користуються такими ж правами, що і громадяни України (окрім деяких обмежень). До отримання статусу вони називаються особами, що звернулися за захистом в Україні (шукачі притулку) та перебувають в країні на законних підставах, поки очікують на рішення.

За попередніми підрахунками Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН, станом на 2014 рік в Україні налічувалось близько 35 000 осіб без громадянства і осіб під ризиком безгромадянства. Більше того, відповідно до звіту Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ від 2017 року, в Україні лише 78,1% осіб мали документи, що посвідчують особу.

В чому проблема?

Закон вимагає, щоб біженці та особи, що потребують додаткового захисту, повідомляли Державну міграційну службу про зміну місця проживання. Однак для багатьох з них це неможливо через негативне ставлення суспільства до біженців.

Головною проблемою для осіб, що звернулись за захистом в Україні, та осіб без громадянства є відсутність у них документів, які посвідчують особу або її спеціальний статус. Особам, які звернулись за захистом в Україні, видається довідка про звернення за захистом, але вона не ідентифікує особу. Маючи лише цей документ і національний паспорт, вони не можуть, наприклад, відкрити рахунок, отримати ідентифікаційний код, зареєструвати новонароджену дитину, шлюб, укласти офіційний трудовий договір тощо. Вони не можуть офіційно укласти договір оренди чи поселитися в готелі – тому можуть жити або у родичів, або в пункті тимчасового розміщення біженців.

Однак практика в різних регіонах відрізняється. Наприклад у Київській області органи реєстрації йдуть назустріч, реєструючи місце проживання таких людей «зі слів». В Одеській області випадків реєстрації осіб, що звернулись за захистом, майже немає.

Наразі в Україні немає процедури визнання людини особою без громадянства. Такі люди перебувають в державі з неврегульованим правовим статусом, без можливості отримати документи, що посвідчують особу та дозвіл на проживання.

Значна кількість осіб без громадянства перебувають в місцях позбавлення волі. Зазвичай після звільнення вони не мають зареєстрованого місця проживання. Тоді вони повинні подавати заяву на оформлення паспорта за фактичним місцем проживання особи, однак і його вони часто не можуть підтвердити.

Схожа ситуація серед бездомних осіб. Вони мають подати документи на оформлення паспорта за місцем майбутньої реєстрації. Фактично це означає, що разом із бездомною особою до органу ДМС має прийти інша особа зі своїм паспортом, документами, що підтверджують її власність на житло, та подати заяву про те, що вона гарантує реєстрацію бездомної особи у своєму житлі.

Як це має працювати?

Держава має розробити гнучкі процедури для людей, яким важко підтвердити свою особу. У людини, що не має потрібних документів, повинні бути альтернативні способи ідентифікації та підтвердження своїх прав. Реєстрація місця проживання не повинна відігравати ролі для отримання необхідної допомоги.

На що це вплине?

Реформа системи реєстрації зробить процедуру повідомлення про адресу проживання зручною та гнучкою. Держава знатиме реальне місце перебування біженців, осіб, що потребують додаткового захисту, шукачів притулку та осіб без громадянства. А ті в свою чергу зможуть користуватися гарантованими їм правами.