Коронавірус vs прописка: як не вмерти через штучні формальності

Поділитися

Останні десять місяців я доволі часто відвідувала лікарні. Завдяки реформі первинної ланки від команди Уляни Супрун я таки відчула, що позитивні зміни у сфері охорони здоров’я стали можливими. Але, на превеликий жаль, вони не були доведені до кінця, а в деяких напрямах банально саботуються.

Однак, коли я стикаюсь із системою охорони здоров’я, мене не залишає відчуття, що ми всі герої казки "Королівство кривих дзеркал". Йдеться про подвійні стандарти та прірву між тим, що комунікується з офіційних джерел державних органів, і тим, що ми бачимо зсередини на місцях.

Водночас недореформованими лишилися вторинна та третинна ланки, а сфера надання швидкої допомоги переживає ще тяжчі часи, ніж раніше.

Але якби замість подвійних стандартів між комунікацією та реальністю ми мали б систему охорони здоров’я, що справді працює, де бюрократія існує не заради зручності медичного закладу, а заради допомоги людині та порятунку її життя, тоді що б ми мали зараз? Правильно: підготовленішу до такого серйозного виклику, як пандемія COVID-19, медицину, краще оснащені лікарні, оперативніше, згуртоване професійне середовище медиків. А якби якісні та стабільні комунікації з населенням розпочалися раніше, можливо, ми б не мали такого агресивного ставлення до тих, хто приїхав з-за кордону, а картина заражень та смертності не була б такою прикрою, якою вона є зараз. Адже коли на високому рівні збудовано ефективну превенцію, то значно легше боротися з викликами та наслідками. 

Сьогодні статистика летальних випадків від коронавірусної інфекції та заражень у всьому світі зростає щодня. А в Україні, за офіційними даними Кабінету Міністрів, показник заражених на коронавірус людей сягнув уже понад 1 600 осіб.

Але лише на етапі, коли ситуація вийшла з-під контролю, тон заяв людей, відповідальних за безпеку населення в системі охорони здоров’я, змінився з "у нас усе під контролем" на тон істерії та заборон. Коли держава різко почала застосовувати авторитарні методи обмежень, ставлячи на шальки терезів громадську безпеку у сфері охорони здоров’я супроти прав людини та реального надання медичної допомоги. Це така собі бутафорія турботи заради посилення контролю та підвищення рівня повноважень.

І саме в цей момент варто нагадати, що навіть у таких кризових ситуаціях ми маємо залишатися правовою державою, де має панувати верховенство права, де найвищу силу дії відведено Конституції, де дбають про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, де найвищою соціальною цінністю, згідно зі статтею 3 Основного закону, визнано людину, її життя і здоров’я.

Відмовляти в шпиталізації через "прописку" з 1 квітня незаконно

В Україні, згідно із загальнонаціональним соціологічним дослідженням, проведеним у партнерському консорціумі Центром прав людини ZMINA, аналітичним Центром CEDOS та Українським незалежним центром політичних досліджень, не за місцем реєстрації проживають майже 7 мільйонів людей. З них приблизно 1 мільйон узагалі не має реєстрації місця проживання. А чому сталося саме так, ми пояснюємо в Зеленій книзі системи реєстрації місця проживання для уряду України.

Це означає, що в умовах усе ще неоголошеного надзвичайного стану та високої внутрішньої мобільності населення держава просто не може собі дозволити бавитися зі свободою пересування та обмежувати її саме на підставі "прописки". Адже стаття 2 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" наполягає, що наявність у людини реєстрації місця проживання чи місця перебування або відсутність такої реєстрації не можуть бути умовою для реалізації її прав і свобод або підставою для їхнього обмеження. Своєю чергою стаття 24 Конституції забороняє привілеї чи обмеження за ознакою місця проживання.

Водночас сьогодні вже зрозуміло, що наслідки формального дотримання норм чинної системи реєстрації можуть бути трагічними і збільшити летальні випадки від коронавірусної інфекції. Адже люди в критичному стані, яких перевозять з місця фактичного проживання до лікарні за "пропискою", можуть померти дорогою.

Це яскраво ілюструє випадок із мешканцем Білої Церкви з підозрою на коронавірус, якого Білоцерківська міська лікарня №3 відмовилася шпиталізувати через те, що в нього була київська "прописка". Чоловіка у важкому стані возили з міста до міста й зрештою залишили хворіти вдома на самоізоляції.

Утім, крім проблем з морального погляду, ситуація, яка сталася 2 квітня, вже фактично не мала законних підстав. Адже з 1 квітня почався черговий етап медичної реформи, у результаті якого медична допомога вторинної ланки не має жодним чином залежати від реєстрації місця проживання.

Вторинна допомога передбачає спеціалізовану допомогу, таку як консультації, діагностика, лікування, реабілітація та профілактика хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів. Громадяни можуть її отримати за скеруванням лікаря первинної допомоги або без нього, якщо вони звертаються до акушера-гінеколога, стоматолога чи педіатра.

Відтепер лікарні отримуватимуть гроші за медичні послуги, надані конкретному пацієнту.

Інакше кажучи, тепер людина має вибирати заклад для обстеження та лікування, незалежно від "прописки", тому відмови в шпиталізації через "не те місце реєстрації" є незаконними.

Звісно, хоча реформа вже почалася, та цей процес може розтягнутись у часі, адже станом на 1 квітня Національна служба здоров’я України підписала договори з 1 524 закладами спеціалізованої медичної допомоги, і кілька сотень закладів перебувають у процесі підписання договорів.

Але все це так чи інакше має відбутись. Водночас запобігти негативним наслідкам та летальним випадкам через недеформовану "прописку" ми маємо вже зараз.  

Тож я звертаюся до всіх медичних працівників, зокрема тих, хто ухвалює рішення про шпиталізацію пацієнтів з підозрою на COVID-19: саме під час надзвичайних ситуацій поза межами будь-яких переконань замість штучної сегрегації має працювати емпатія та солідарність. А також чітке дотримання закону. 

У боротьбі з пандемією COVID-19 права людини мають переважати над формалізмом та бюрократією, і забезпечення рівного доступу до лікування має стати одним з пріоритетів країни. Одним з найважливіших завдань зараз має стати подолання дискримінаційного ставлення до людини за різними ознаками, зокрема за ознакою реєстрації місця проживання. Це радянський пережиток, якого в кризових умовах час позбутися назавжди.

Раніше, коли лікарні мали виділені кошти лише за принципом "по кількості зареєстрованого населення", вони могли планувати свої витрати на підставі даних, що надходили з державної міграційної служби, а потім і від органів реєстрації місця проживання.

А сьогодні цю проблему вже усунено завдяки існуванню Національної служби здоров’я України (НСЗУ), яка перераховує лікарням кошти за кожного прийнятого пацієнта, незалежно від місця його реєстрації. Зокрема, коли йдеться про надання первинної екстреної допомоги, лікарям заборонено відмовляти людині, пояснюючи це "не тією реєстрацією". В іншому разі такі лікарі можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за статтями 139–140 Кримінального кодексу України.

Як повідомляє очільниця пресслужби НСЗУ Ліля Гудзь, у кожному регіоні місцева влада має затвердити алгоритм та маршрут шпиталізації хворих на COVID-19. Якщо ж хворих відмовляються шпиталізувати, вони можуть поскаржитися в місцевий Департамент охорони здоров’я, який є відповідальним за організацію маршруту госпіталізації, а також на контактний центр НСЗУ №1677. Якщо через неефективну роботу диспетчера ускладнюється шпиталізація людини, тоді необхідно скаржитися головному лікарю екстреної допомоги, щоб вони прослухали запис виклику і розібралися, чому швидка не виїхала за викликом чи поїхала не туди.

Комунікації під час кризи надважливі

Також хочу наголосити, що запровадження жорстких заборон та обмежень має виходити з міркувань здорового глузду та обов’язково супроводжуватися максимально прозорою комунікацією з населенням.

Адже ми бачимо, які хвилі незадоволення спричиняють введені владою обмеження.

Зокрема, йдеться про блокпости в Чернівецькій області, які за рішенням регіональної комісії з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій обмежують в’їзд і виїзд за ознакою реєстрації місця проживання. Тобто в’їзд до області дозволяється тим громадянам, які зареєстровані в Чернівецькій області, проживають у ній і повертаються до місць постійного проживання.

Водночас маємо приклад того, як такі жорсткі заходи негативно впливають на моральний стан громад. Адже саме в чотирьох оточених блокпостами селах Колинківці, Топорівці, Бочківці та Грозненці люди буквально були готові влаштувати самосуд над жінкою, яка повернулася з Італії та заразила 14 людей, включно із членами своєї родини. А якби було впроваджено ефективну превентивну роботу, коли б відповідні фахівці провели з жінкою ефективну профілактичну бесіду про карантинні заходи та були б у достатній кількості тести й уся належна апаратура для перевірки стану здоров’я цієї жінки і вчасного виявлення факту, що вона є носієм коронавірусу, цього всього могло б і не статись.

Тож боротись із пандемією потрібно не силовими заходами, а пропозиціями альтернативних та ефективних методів превенції, які, наприклад, впровадила Південна Корея та Швеція, а також належним оснащенням лікарень. Саме зараз критично важливим є підкреслення солідарності – між лікарями та пацієнтами, між громадським сектором та бізнесом і лікарнями, які наразі згуртовано намагаються допомагати недозабезпеченим амбулаторіям. І саме ті, хто зараз замість сегрегації продемонструє згуртованість, стануть найсильнішими ланками в цьому спільному ланцюгу боротьби з коронавірусом.

Однією із запорук успіху є максимально прозорі комунікації з населенням. Для мене в цьому є прикладом директорка Департаменту охорони здоров’я та соціального розвитку Полтавської міської ради Вікторія Лоза, яка налагодила свою кризову комунікацію з полтавцями. Вона з власної ініціативи по кілька разів на день спілкується з людьми через прямі трансляції зі своєї фейсбук-сторінки, відповідаючи на їхні запитання, та постійно інформує мешканців Полтави про зміни, постачання, роботу з благодійними фондами, пояснює, які є проблеми та як їх намагаються подолати. Обуреним дописувачам Вікторія Лоза особисто та терпляче роз’яснює ситуацію з аптеками, в яких немає масок чи антисептиків. Саме так мають бути побудовані кризові комунікації з боку відповідальних за охорону здоров’я та безпеку громадян як місцевому рівні, так і на національному. 

Людмила Янкіна, правозахисниця, керівниця проєкту "Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні"

Поділитися